Ендопротезування суглобів (заміна суглобів)

Ендопротезування суглобів – втручання, яке повертає людям рух без обмежень та болю. Переломи, артрози, ревматичні та судинні ураження, які раніше знерухомлювали, наразі успішно долаються компетентними ортопедами-хірургами.

Принцип втручання здається простим: замість зруйнованих суглобових поверхонь імплантуються штучні рухомі зчленування. Однак успішне ендопротезування – це синтез сучасних знань, технологій та індивідуального ставлення до пацієнта з етапу діагностики до завершення реабілітації.

До хірургічної операції із заміни природного суглоба штучним вдаються тоді, коли консервативні методики вичерпали свої можливості. На жаль, таке трапляється часто: лише коксартроз (ураження кульшового суглоба) є причиною 7 % інвалідності першої групи. Штучний суглоб, імплантований з одного чи одразу з обох боків, позбавляє людину справжніх страждань: невпинного болю, знерухомленості, здатності до самообслуговування.

Ендопротезування не обмежується кульшовими суглобами: пацієнтам сучасного медичного центру доступна імплантація колінного та плечового суглобів.

Щоби уникнути надмірних втручань, у практиці застосовується кілька варіантів ендопротезування, різних за масштабами.

1. Тотальне ендопротезування. Замінюються всі суглобові поверхні, наприклад, у кульшовому – западина тазової кістки та головка стегнової. Операція радикальна, якісний тотальний ендопротез бере на себе всі функції зруйнованих природних суглобів.
2. Часткове ендопротезування (однополюсне). Менш інвазивна методика, за якої замінюється лише одна пошкоджена частина зчленування. Наприклад – головка стегнової кістки.

Оптимальний варіант ендопротезування ортопеди обирають індивідуально для кожного пацієнта.

Заміна суглобів потрібна тоді, коли рухоме зчленування не здатне виконувати свої функції попри консервативне лікування. Основні показання до ендопротезування:

• виснажливий біль, що не знімається консервативно;
• дегенеративні явища на тлі артрозу III–IV ст.;
• виражені зміни внаслідок запальних процесів (ревматизм тощо);
• асиметрія кінцівок, різке обмеження рухів – порушення ходьби, застиглість руки;
• руйнація суглобових поверхонь після травм, внутрішньосуглобових переломів;
• наслідки асептичного некрозу (порушення живлення кров’ю тканин, руйнація кістки).

Умова нормальної та тривалої роботи ендопротеза – його надійна фіксація в кістці. Доказову ефективність у сучасній ортопедії мають дві методики:

1. Механічна (безцементна, прес-фіт) фіксація. Фіксатор ендопротеза роблять нерівним, рифленим та щільно запресовують у кістку. З часом на нерівностях наростає природна кістка та фіксує імплант.
2. Ендопротезування із цементом. Під час ендопротезування, ложе або канал для фіксатора імпланта заповнюють спеціальним інертним полімером, який твердне за 10–15 хвилин.

Є й інші, менш поширені методики, однак саме цементний та безцементний ендопротез набули найбільшого поширення. Головне, завдяки своїм перевагам.
Цементна фіксація забезпечує негайну стабільність імпланта, має менший ризик післяопераційних ускладнень завдяки домішкам антимікробних засобів у цементі. Оптимальний варіант для людей у віці, з остеопорозом.
Безцементна фіксація актуальна для молоді з гарним репаративним ресурсом. Потребує довшого періоду обмеження навантаження, однак забезпечує кращу фіксацію. І навіть, коли треба буде проводити ревізію ендопротеза (тривалість служби імплантатів 15–20 років, однак вони теж зношуються), такий імплант можна видалити з мінімальними втратами кісткової маси.

Попри поширені думки, вік не є перешкодою для ендопротезування. Кваліфіковані ортопеди сучасного медичного центру проводять успішні операції пацієнтам, що досягли 80 років і більше. Однак протипоказання, які унеможливлюють втручання, усе ж є:

• тяжкий загальний стан здоров’я (серцево-судинна патологія, ранній період інсульту, інфаркту);
• гостра інфекція в ділянці ураженого суглоба, системний інфекційний процес, септичний стан;
• дефіцит м’язових та сполучних тканин, що формують суглоб (втрата тканин, параліч тощо);
• неврологічні захворювання зі швидким прогресуванням (розсіяний склероз, бічний аміотрофічний склероз, міастенія і т.д.).

Крім абсолютних протипоказань до ендопротезування є і відносні, за яких втручання можна зробити, але треба зважати на ризики, адаптувати перебіг операції:

• цукровий діабет у стадії суб/декомпенсації;
• схильність до кровотеч чи тромбозів;
• надмірна маса тіла, ожиріння;
• остеопороз (недостатня щільність кісткової тканини).

Найбільше страждають великі суглоби. Кульшовий та колінний – унаслідок навантаження, плечовий – частіше через вразливість до травм. Ендопротезування кожного з них має свої особливості.

1. Кульшові суглоби – найчастіші кандидати на заміну. Причому, часто люди потребують ендопротезування обох кульшових суглобів. Залежно від ситуації та причини, що зруйнувала суглоб, застосовуються всі доступні методики ендопротезування, індивідуально підбираються протези.
2. Колінний суглоб має складну біомеханіку і його прагнуть врятувати без операції. Коли ж консервативне лікування вичерпує себе, пацієнту призначається первинне ендопротезування колінного суглоба (перша заміна природного зчленування на штучне). Вдаються до тотального втручання: встановлюється нероз’ємний імплант, що складається зі стегнового та великогомілкового компонентів.
3. Для плечового суглоба частіше застосовується однополюсне ендопротезування головки плечової кістки. Тотальні імпланти теж існують, мають нероз’ємну будову, яка надає плечу фізіологічну свободу рухів.

Деталі операційного втручання завжди індивідуальні: беремо до уваги вік, стан здоров’я пацієнта, який суглоб та наскільки зруйновано й ще безліч чинників, які вивчаємо на етапі підготовки до втручання.
Загальні ж етапи ендопротезування, такі:

• робиться знеболення (перевагу мають спінальні методики, наркоз – виняток);
• шкіра в ділянці зруйнованого суглоба знезаражується;
• хірург робить надріз та отримує доступ до зв’язок, капсули, кісток;
• м’які тканини обережно відсепаровуються, розкривається капсула;
• уражений хрящ та кістка висікаються, формуємо ложе або канал для фіксатора імпланта;
• на місце видалених структур встановлюється штучний суглоб, на столі перевіряємо надійність фіксації, обсяг рухів;
• рана зашивається, пацієнт переводиться в палату.

У середньому, операція з ендопротезування одного суглоба триває 60–90 хвилин.

Цементне ендопротезування дозволяє злегка навантажувати кінцівку вже наступного дня. Безцементна імплантація вимагає тривалішої реабілітації.

У медичному центрі перші кілька діб людина навчається рухатися: на милицях, із тростиною. Одночасно вживаємо заходів із запобігання ускладненням – контроль тромбозів, профілактика інфекцій тощо.

Після виписки продовжується ранній реабілітаційний період, який триває до місяця: масажі, лікувальна фізкультура. Мета – відновити силу м’язів та забезпечити кращу фіксацію імпланта.

Пізній реабілітаційний період – дотримання лікарських рекомендацій, ЛФК вдома, контрольні огляди.
Загалом, помірні навантаження допускаються через 2–3 місяці після ендопротезування. Повне відновлення може тривати до 4 місяців.

Вартість обов’язково обговорюється з пацієнтом на етапі підготовки до ендопротезування.

Якісні ендопротези здатні служити понад 15 років, і тривалість цього періоду залежить від професійності команди медиків та оснащеності медичного центру.

Пацієнтів NOVA CLINIC консультують та лікують ортопеди із багатим досвідом. Наш медичний центр оснащено сучасним обладнанням для діагностики та ендопротезування. Ми на ділі практикуємо індивідуальний підхід до кожного.
Результат роботи професійної команди – ортопедів, анестезіологів, фізичних терапевтів – це повернення до повноцінного життя без болю та без обмежень, спричинених хворобами суглобів.

Висновок
Час і зволікання діють проти хворих суглобів. Консультація ортопеда-травматолога NOVA CLINIC та професійне ендопротезування – крок, що дозволяє уникнути інвалідності.